Квебек сьогодні...

Мало хто тепер пам'ятає, що колись не тільки Квебек, а й весь схід сучасної Канади належав Франції. Що французькою вважався не тільки Новий Орлеан, а й вся ріка Міссісіпі. Що на місці Торонто стояв французький форт Руайє, а Детройт - колишня французька фортеця Детруа (пишеться так само, тільки вимовляється інакше). І хто тепер пригадає, що індіанські назви Chicago і Michigan записані у французькій транскрипції - "Шикаґо" і "Мішиґан" - і лише значно пізніше їх почали читати як "Чикаґо" та "Мічиґан"? Прикордонне американське озеро ще й далі зветься Шамплен, промислове онтарійськоге місто - Со-Сент-Марі (Sault Sainte Marie), а у англомовній провінції Нова Шотландія - Мис Бретон (Cape Breton). Та й острів Принца Едварда звався колись Сен-Жан...

У 1534 році до берегів сучасної Канади підходять кораблі Жака Картьє (Jacques Cartier). Картьє відкриває ріку, яку назває Сен-Лоран (Святого Лаврентія). Індіанці навчають його слову "кепак" - місце, де ріка звужується. Пізніше цим словом назвуть місто, а потім - і цілу провінцію, яка одного дня, можливо, стане країною. Квебек...

Острів, що знаходиться біля "місця-де-ріка-звужується"  Картьє Орлеан, на честь принця Орлеанського. А острів, що знаходиться на сто кілометрів західніше від "кепаку" - Королевською Горою (старою французькою це писалося "Mont réal"). В центрі того острова і справді була невисока гора (втім, вона й тепер там). А під горою стояло ірокезьке село Ошлага (Hochelaga). Слово "село" ірокезькою мовою - "каната". Індіанці запросили Картьє відвідати "канату", а він вирішив. що це назва країни. Так на мапі світу з'явилася Канада.

Картьє не був першим європейцєм у цих краях. Ще до нього, до берегів сучасної Канади ходили кораблі баскських рибалок. А ще раніше Північну Америку відкрили вікінги. Проте, це не завадило мореплавцю проголосити нові території власністю французького короля.

Карть. привіз до Франції першик квебекських туристів - двох синів індіанського вождя Доннакона (тепер на честь Доннакони названо містечко біля Квебеку). А ще - гарні блискучі камінці, які він вважав діамантами. Виявилися, що це - не тільки не діаманти, а й взагалі не коштовності. Тоді у Франції з'явився новий вислів: "Faux comme diamants du Canada" ("Фальшиве, як канадські діаманти"). 

Перші спроби колонізації - у 1541 році - закінчилися трагічно. Під час зими значна частина колоністів (коло 60) загинула від хвороб та у сутичках з індіанцями. Решта повернулася до Франції.

Народження країни

 Наступну спробу колонізації здійснено у 1604 році. У цьому році Самюель де Шамплен (Samuel de Champlain) заснував місто Порт-Рояль (тепер - Аннаполіс у Новій Шотландії). Це був початок акадійської нації. 

У 1608 році засновано місто Квебек - у тому самому місці, де Сен-Лоран звужується настільки, що видко протилежний беріг. Квебек став столицею Нової Франції.

Шамплен мріяв перетворити колонію на справжню країну. Проте "спонсори проекту" цікавилися, переважно, коштовними хутрами, на які багатий був новий світ, та цінними породами риби, що жили біля канадських берігів. У католицькій Європі по п'ятницях неможна було їсти м'яса, тому смачна і пожитна риба була у ціні.

Шамплен відразу ж подружився з гуронами. Гурони у той час вели війну з ірокезами. Війна була жорстокою, на виживання. На переможених чекали не репарації і не полон, а  справжній геноцид. Самюель вступився за нових друзів - і нажив собі ворога. Собі і всій Новій Франції. Гуронів все одно перемогли і перерізали. Числені біженці оселилися на територіях, що контролювали французи. Багато хто з них прийняв християнство та вивчив французьку. Дехто навіть повністю асимілювався. Деякі вчені вважають, що сьогодні майже 80% квебекуа мають хоч трохи індіанської крові.

Ірокези не забули про спробу французів вступитися за гуронів. Франко-ірокезькі тривали аж до 1701 року. З перемінним успіхом. Одного разу ірокезам навіть вдалося захопити місто Квебек. Французи ж нічого не могли вдіяти: дізнавшись про наближення армії, індіанці ховалися у лісі і знайти їх було майже неможливо. Тому більшість європейських експедицій закінчувалося спаленням порожніх сел та полей кукурудзи (у вільний від війн час ірокези займалися землеробством).

У 1701 році з індіанцями було укладено Великий монреальський мир. З тих пір ірокези стали вірними союзниками французів. Разом вони потім воювали з англійцями.

Експансія

Французи будують нові поселення. Переважно, військові форти, щоб захищатися від індіанців. З'являються також хутори, села і міста. 

18 травня 1642 року група новоприбулих з Франції священиків, монахів та колоністів засновує Віль Марі (Ville-Marie) який потім стає Монреалем. Керує експедицією Поль Шомеді де Мезоньовь (Paul Chomedey de Maisonneuve), який й стає першим мером міста. Віль Марі засновано завдяти Товариству Божої Матері Монреальської (Société Notre-Dame de Montréal). Мета в поселенців - найблагородніша: створити зразкове християнське поселення-місію, обратити індіанців у католицтво і прилучити їх до європейської культури і засобу життя. 

Але утопії не сталося: перші роки свого існування нове місто мало постійно відбиватися від ірокезів. Проте врешті-решт війни стихли, а багатьох індіанців таки обратили у християнство. Саме у Монреалі жила перша ірокезька Свята. 

"Старі" колоністи з міста Квебек вважали створення Віль Марі "авантюрою" і назвали його засновників "монреалістами". Слід зазначити, що певний конфлікт між Монреалем та містом Квебек зберігся до цього часу. Міста змагаються поміж собою: Монреаль виграє, а Квебек заздрить.

В 1673 році канадець Луї Жольє (Louis Jolliet) і французький єзуїт Жак Маркет (Jacques Marquette) відкривають Міссісіпі, Міссурі та Огайо. Незабаром весь басейн цих рік стає французькою колонією. Країну називають Луїзианою, на честь короля Луї XIV. На півдні Луїзиани, біля Мексиканської затоки, з'являється місто Новий Орлеан.

У преріях на заході від Великих Озер також з'явилися поселення французів. Поселенці - переважно, чоловіки - одружувалися з індіанками. Так з'явився новий народ - метиси. Метиси розмовляли французькою, сповідували католицтво та полювали на бізонів. Значно пізніше, у ХІХ столітті, вже після створення Канадської Конфедерації, метиси - під керівництвом адваката Луї Ріеля - спробували утворити власний уряд і увійти до Канади на правах провінції. Але Оттавський уряд надіслав війська, і передав владу британським колоністам. 

Окремі місіонери, торговці та авантюристи доходили майже до Тихого океану. 

Кінець

Французькі володіння у Північній Америці у багато разів перевищували британські. Надаль, Франція так і не змогла заселити більшість територій. Англійська Америка нараховувала півтора мільйони мешканців, а французька... коло 70 тисяч. З них 60 тисяч жило на березі ріки Сен-Лоран (сучасномий Квебек). Було ще коло 10 тисяч акадійців, що жили на березі Атлантичного Океану. 

Крок за кроком, Англія відбирала землю у Франції. У 1713 році Франція позбавляється Нової Землі (Terre-Neuve) - сучасного Ньюфаундленда - та берегів Гудзонової Затоки. До того, доводиться залишити Акаді (сучасна Нова Шотландія). Акадійці не хочуть присягати британському королю, тому у 1755 році їх депортують. Під час депортації, частина акадійців гине. Їм дозволять повернутися тільки після падіння Нової Франції. Та й тоді, їм доведеться жити маленькими ізольованими групами і боротися проти асиміляції.

У 1756 році починається Семирічна війна. Бойові дії розгортаються не тільки у Європі, а й у Індії та Америці. Під керівництвом генерала Монкальма, Нова Франція веде війну з британцями. На початку військова вдача - на боці французької армії та канадської міліції. Проте сили не є рівні. У 1759 році британські війська під керівництвом генерала Вольфа беруть місто Квебек. У битві на Полях Абраама (Pleins d'Abraham) гинуть обидва головнокомандуючі - Монкальм і Вольф. Але перемога - за англійцями. 13 вересня 1959 року вони займають столицю Нової Франції.

Вже за кілька місяців, у 1760 році загін шевальє де Леві (Lévis) розбиває англійців у битві при Сент-Фуа (Sainte-Foy), коло Квебеку. У свою чергу, французи починають осаду міста. Вони чекають на допомогу з Франції, яка не приходить. Натомість, приходять британські кораблі. Доля війни вирішена. 8 вересня 1760 британці без бою беруть Монреаль.

У 1763 році, за Паризькою мирною угодою Канада переходить до британських володінь. Коли французькому королеві Луї XV запропонували повернути Канаду у обмін на кілька островів у Карибському морі, він відмовився. Вольтер теж не бачив ніякого сенсу битися за цю далеку холодну країну. Він казав: "On plaint ce pauvre genre humain qui s'égorge dans notre continent à propos de quelques arpents de glace en Canada" (Шкода людей, які ріжуть один одного заради кількох арпанів криги у Канаді). Він забув, що ці "кілька арпанів криги" стали Батьківщиною для багатьох тисяч людей

Зникла Нова Франція, але залишився її народ.

Ще про Нову Францію:

Російською: Сайт Натальи Ветрогон , "Новая Франция"

Французькою: Histoire du Québec chez Patrick Couture

 
Англійське панування: Нижня Канада і Патріоти (1764 - 1866)

Після завоювання (1760-1791)

Захопивши Канаду, англійці сподівалися обміняти її на Мартініку, Гваделупу, чи ще щось корисне.

На Карибських островах вирощували цукор та тютюн, і це приносило великі гроші. А з Канадою - самі проблеми. По-перше - клімат. По-друге, тут жило постійне франкомовне населення. Депортувати його було неможливо: їх було 50 тисяч, а англійців - одиниці. Асимілювати (при таких пропорціях) - тим більше.

І ще одна проблема: 13 північно-американських колоній. Лондону все важче було їх контролювати. І все частіше, американські поселенці говорили за автономію, рівні права чи навіть незалежність. Поки існувала Нова Франція, американцям була необхідна англійська допомога. Канадці та їхні індіанські союзники влаштовували набіги на американські міста та села. Проекти захоплення Нью Йорку ніколи не зникали з голови королівських стратегів. У будь-який момент, у регіоні могла з'явитися численна французька армія і флот. Єдине, що рятувало американців - відносно маленька кількість канадського населення. Але якби король налагодив імміграцію до Нової Франції... Якби новоприбулі зацікавилися відносно теплою Новою Англією... Якби їм допомогла найкраща сухопутна армія Європи...

Англія була надійним гарантом захисту 13 колоній.

Тепер, коли Нової Франції не було, Англія перестала бути потрібною.

Французький король відмовився брати Канаду назад. Тобто, він був не проти, але лише за умов, що це нічого не буде коштувати. Міняти на неї багаті острови король не збирався.

За Паризьким миром 1763 року Канада стала англійською колонією.

Менш ніж за 10 років у Америці почалася визвольна боротьба.

Американці намагалися перетягнути канадців на свій бік. Канадці не довіряли американцям - англомовним протестантам, з якими, до того, вони раніш неодноразово билися. Проте, якби Англія спробувала депортувати франкомовне населення, чи примусити його перейти у протестантську віру - повстання було б гарантованим. Тоді Англія позбулася б будь-якого впливу у Північній Америці.

Тому у 1774 році було прийнято Квебекський Акт, що закріпив за канадцями права на французьку мову, католицьку віру та французькі закони (які тепер назвали Канадськими - Lois du Canada).

Також, Акт повернув звичну для канадців сеньоріальну систему: територія складалася з маєтків. Власник - сеньор - мав побудувати селянам млин та інші зручності, та збирав з них відносно помірний податок. У Квебеку така система існувала до 1854 року.

Також до складу "Province of Quebec" було повернено береги Великих Озер та долину Огайо. Зроблено це було для того, щоб не віддавати ці землі американцям і обмежити експансію 13 колоній.

Новоприбулим не подобалася сеньоріальна система та французькі ("канадські") закони. Вони хотіли жити по-своєму. Тому у 1791 році британський король видав Конституційний акт, за яким "Province of Quebec" було поділено на дві частини - Верхню та Нижню Канаду. Верхня Канада містилася на берегах Великих Озер і була "предком" сучасної провінції Онтаріо. Нижня Канада займала долину ріки Сен-Лоран, тобто найбільш заселену частину сучасного Квебеку.

У кожній з "нових" Канад було створено свій парламент. Перше засідання Асамблеї Нижньої Канади відбулося 17 грудня 1792.  Тому 1792 рахується роком народження квебекської демократії та парламентаризму.

Проте, на практиці, канадські парламенти не мали реальної влади, ані механізмів  керування. Справжнім господарем Квебеку був призначений королем Генерал-губернатор Британської Північної Америки. У Верхній Канаді керував його представник - Лейтенант-губернатор. Обидва переймалися інтересами країни значно менш, аніж інтересами короля та Імперії.

А проблем було багато, принаймні у Квебеку. Населення росло, а сільськогосподарських земель не вистачало. До того, у країну іммігрували тисячі ірландських біженців. Англія як раз розпочала черговий цикл репресій проти ірландського населення, до яких додався голод. Тисячі бідних послаблених людей перетинали океан на переповнених кораблях. Санітарні умови були жахливі - ірландці гинули сотнями. Біженці принесли з собою холеру. Квебек не був готовий до епідемії. Холера забрала тисячі життів та вдарила по економіці.

Проблеми треба було вирішувати, але Асамблея нічого не могла зробити без згоди губернатора. А він захищав інтереси крупного бізнесу та колоніальної еліти.
Крім того, посилилися утиски франкомовного населення. Франкомовну буржуазію намагалися відсунути на другий план, а "простий народ" - поступово англіцизувати.
Загальне незадоволення охопило всі верстви населення: франко- і англомовних, міщан і селян, адвокатів і ремісників.
Створена у 1826 році Партія Патріотів вимагала надати Асамблеї реальну владу. Проте Лондон залишався байдужим до їхніх вимог.